У цей святковий, щедро напоєний
теплом осінній день, ми зібралися в чудовому товаристві на свято праці, свято
долі, свято життя, щоб віддати свою шану і повагу людям, за спиною у яких
великий віковий і життєвий шлях.
Людська
осінь, як і природа, буває різною. В одних вона палахкотить розмаїттям барв, у
інших - тихим бабиним літом, у третіх - суцільним присмерком, а то й нудьгою,
яка пливе у прірву безнадії.
Але
перш, ніж настане осінь, перш ніж посивіє коса і зовсім іншими стануть очі, бо
колір із них кудись утік, у кожного ще буває весна і літо життя.
Весна
і літо... як швидко вони спливають. І ось тихою ходою підступає осіння пора: рано чи пізно, але
дівчина стає молодицею, дружиною, потім ненькою, далі свекрухою чи тещею і,
врешті-решт, бабусею, а парубок перетворюється на чоловіка, батька, тестя,
свекра і, нарешті, стає дідом.
Вартий
пошани сивий волос
І старий тихенький голос.
До тих зморшок придивіться,
Станьте ближче й поклоніться
